Заперечення проти позову банку

....Як вбачається з позову, позивач має намір стягнути заборгованість за споживчим кредитом. Отже, правовідносини між сторонами крім іншого, регулюються нормами ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (далі – Закон).
       У згаданій нормі Закону (в редакції, що діяла станом на 02.04.2007р) зазначено, що Договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов’язаний повідомити споживача у письмовій формі про:

1) особу та місцезнаходження кредитодавця;

2) кредитні умови, зокрема:

а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений;

б) форми його забезпечення;

в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов’язаннями споживача;

г) тип відсоткової ставки;

ґ) суму, на яку кредит може бути виданий;

д) орієнтовну  сукупну вартість кредиту та вартість послуги з
оформлення договору про  надання  кредиту  (перелік  усіх  витрат, пов’язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо)

е) строк, на який кредит може бути одержаний;

є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги;

ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови;

з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється;

и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію;

і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Такої інформації позивачу надано не було.

Також, частиною четвертою зазначеної статті Закону передбачено, що Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов’язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця.

У договорі про надання споживчого кредиту повинні бути зазначені такі обов’язкові умови:

1) сума кредиту;

2) детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача

3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту;

4) право дострокового повернення кредиту;

5) річна відсоткова ставка за кредитом;

6) інші умови, визначені законодавством.

 

Позивач не надав до позову договір на якій він посилається у позовній заяві, а саме: договір №______ від 02.04.2007р. До позовної заяви додано лише «Заяву позичальника №_______». До Зазначеної заяви додано фотокопію «Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт)», однак цей документ не підписаний відповідачем, в ньому відсутня дата його складання та не вказано, що він є додатком чи частиною конкретного договору чи заяви. Текст заяви, що викладений після мого підпису, як би цей документ був дійсно договором, не відноситься до її змісту.

На Заяві також відсутній підпис уповноваженої особи позивача та печатка банку, вимоги та опис якої (станом на 02.04.2007р) було встановлено Інструкцією, затвердженою наказом МВС України №17 від 11.01.1999р.
Натомість є відтиск незрозумілого штампу, який згідно вимог Інструкції не може вважатися печаткою (не відповідає опису простої печатки), та підпис менеджера, яка, згідно тексту Заяви, лише перевірила правильність та достовірність інформації та провела ідентифікацію. На підставі чого діяла зазначена особа (довіреність) у заяві не зазначено, до позову довіреність на право укладення кредитних договорів не додана. У тексті Заяви, яку позивач вважає кредитним договором, відсутні обов’язкові (суттєві) умови, передбачені Законом для договору про надання споживчого кредиту, а саме: детальний розпис сукупної вартості кредиту в грошовому виразі; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом.  Отже, відсутні обов’язкові умови договору, передбачені Законом, а тому кредитний договір між сторонами укладено не було.

 

Крім того, відповідно до абзацу 4 частини четвертої статті 4 Закону України »Про захист прав споживачів» ( в редакції, що діяла до 06.03.2010р) у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від облікової ставки НБУ або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення зміна процентної ставки є недійсною.

З розрахунку позивача вбачаться, що він з 08.06.2007р збільшив відсоткову ставку за кредитом до 144% при цьому, повідомлення про збільшення ставки відповідачу не направляв, доказів направлення такого повідомлення до позову не додав, суд про них не повідомив. Отже, як би був укладений кредитний договір, відсоткова ставка у розмірі 144% є недійсною.

Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальний строк позовної давності складає 3 роки. Частиною другою ст. 258 ЦК України встановлена скорочена позовна давність  в один рік для стягнення неустойки.

Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), положення пункту 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та вимоги ЦК щодо позовної давності застосовуються й до додаткових вимог позивача. Наведене підтверджується постановою пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 »Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» в якій зазначено, що при застосуванні положення пункту 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України«Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, суди мають виходити з того, що у системному зв’язку з частиною одинадцятою статті 11 зазначеного Закону ця вимога стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямована на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту.

У зв’язку із цим та враховуючи, що ЦК не передбачає заборони пред’явлення окремих вимог у зв’язку з пропущенням строку позовної давності, при вирішенні таких спорів, суди повинні враховувати положення ЦК про позовну давність.

У судовому наказі, копія якого надана до позову, не зазначено з чого складається сума боргу 2097,52 грн. (тіло кредиту, проценти, неустойка) та за який період. Позивач не повідомив про пред’явлення або не пред’явлення цього виконавчого документа до примусового виконання або про його фактичне виконання. Позивач, згідно наданого ним розрахунку,  віднімає зазначену суму від загальної суми заборгованості, яку стягує. При цьому, не можливо встановити на яку суму необхідно зменшити ймовірний розмір боргу в частині тіла кредиту, процентів та інших платежів, якщо такий борг існує та за який період. Така невизначеність в структурі стягнутого судовим наказом боргу не дає можливості встановити який вид платежу (залишок боргу) залишився не стягнутим в судовому порядку, за який період та, відповідно, не дає можливості встановити, вид платежу (платежів), період його несплати та суму, яку міг би стягувати позивач у разі наявності боргу, визначити вид платежу, на який можливо нараховувати неустойку. Тобто, вимоги позивача не обґрунтовані та не доведені належними доказами.

Відповідно до ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Належним доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Сторони зобов’язанні подати докази суду до або під час попереднього засідання у справі, а якщо воно не проводиться, — до початку розгляду справи по суті (ст. 131 ЦПК України).

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 638 ЦК України встановлено, що Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Відповідно до ст. 202 ЦК України,   правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Двостороннім право чином є погоджена дія двох сторін.

Зміст правочину не може суперечити  цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства. Особа, яка вчиняє право чин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ст. 203 ЦК України). Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ст. 205 ЦК України).

 Частиною другою ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою (абз. другий частини другої ст. 207 ЦК України). 

       Враховуючи наведене, вважаю, що позов пред’явлено безпідставно, належних доказів в обґрунтування позовних вимог не надано, а тому в задоволені позову необхідно відмовити!