Визнання учасником бойових дій.

До адвоката Литвинця Ю.В. звернувся громадянин (інвалід другої групи) з проханням надати допомогу у визнанні його учасником бойових дій. Вже більше 10 років ця людина не може добитися від держави визнання цього факту. Адвокатом було підготовлено та подано відповідну заяву до обласного військомату, яку безпідставно було залишено без задоволення. При цьому, заявника не було повідомлено про час та місце розгляду заяви.
У зв’язку із цим, було підготовлено відповідний адміністративний позов до Запорізького окружного адміністративного суду. Позов задоволено частково: суд, визнав позивача учасником бойових дій (у ЧССР), але відмовився зобов’язати військомат видати позивачу посвідчення та нагрудний знак, без наведення мотивів в цій частині рішення!
Не погоджуючись з таким судовим рішенням воно було оскаржено адвокатом позивача. Апеляційну скаргу на постанову суду також подав і відповідач.
Ось як в нашій країні людина добивається справедливості і визнання того, що вона віддала частину свого життя заради Батьківщини!
Але, після повторного звернення клієнта до облвоєнкому (вже після подачі апеляційної скарги) — Комісія прийняла рішення про присвоєння йому статусу учасника бойових дій. Нагрудний знак та посвідчення Клієнту були вручені 29.09.2014р. Такий щасливий кінець цієї довгої історії!
Державний герб України
ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2014 року (о 12 год. 50 хв.)Справа № 808/1712/14 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Батрак І.В.

за участю секретаря Батечко М.Д.

за участю представника позивача — адвоката Литвинця Ю.В. ОСОБА_1,

представника відповідача Сніжка І.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_3

до Запорізького обласного військового комісаріату

про визнання протиправним рішення та зобов’язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 (далі — позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду (далі — суд) з позовом до Запорізького обласного військового комісаріату (далі — відповідач) в якому просить:

1. Визнати протиправним рішення Комісії Запорізького обласного військового комісаріату з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій у Збройних силах України від 19.02.2014 року про відмову у визнанні ОСОБА_3 учасником бойових дій і скасувати його.

2. Зобов’язати Комісію Запорізького обласного військового комісаріату з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій у Збройних силах України прийняти рішення щодо визнання ОСОБА_3 учасником бойових дій.

3. Зобов’язати Запорізький обласний військовий комісаріат видати ОСОБА_3 посвідчення учасника бойових дій, нагрудний знак «Ветеран війни-учасник бойових дій».

4. Присудити на користь ОСОБА_3 понесені ним витрати на правову допомогу, та стягнути з Державного бюджету України.

У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві, зазначивши, що позивач проходив військову службу у військовій частині №35186 з 06.11.1968 по 19.06.1970 року на посаді водія, на території Чехо-Словачини під час бойових дій в цій країні, що підтверджується військовим квитком та нагороджений грамотою. Комісія Запорізького обласного військового комісаріату з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій у Збройних Силах України відмовила позивачу у встановленні відповідного статусу у зв’язку з тим, що відсутні документи щодо підтвердження факту участі заявника у бойових діях чи забезпечення бойової діяльності військ на території Чехословаччини. Позивач вважає таку відмову необґрунтованою, наводить підстави для визнання його учасником бойових дій та просить визнати противоправним та скасувати вказане рішення комісії, та зобов’язати її встановити позивачу статус учасника бойових дій і видати посвідчення та нагрудний знак встановленого зразка.

Також просить суд в разі задоволення позову по справі присудити на користь позивача понесені ним витрати на правову допомогу. За умовами пункту 4.1. договору про надання правової допомоги від 28.02.2014 року №1А/П укладеного між позивачем та адвокатом ОСОБА_1 вартість однієї години адвоката встановлена нарівні 150,00 грн. Відповідно до наданих адвокатом розрахунків погодинної вартості послуг загальна кількість годин обслуговування станом на 05.03.2014 становить 4 години вартістю 600,00 грн., Після цього станом на 25.04.2014 адвокат також надавав правову допомогу у кількості 8 годин на суму 1200,00 грн.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав викладених у запереченнях від 25.03.2014 року (вх. № 11442). Зокрема зазначив, що при вирішенні питання про визнання позивача учасником бойових дій необхідно одночасно підтвердження двох обставин, а саме перебування (проходження служби чи перебування у відрядженні) на території Чехо-Словаччини в період визначений Постановою КМУ та безпосередня участь у бойових діях чи забезпечення бойової діяльності військ під час перебування на території Чехо-Словаччини.

Так на розгляд відповідної комісії Запорізького ОВК позивачем було подано заяву від 22.01.2014 року про визнання його учасником бойових дій, в якій було зазначено про проходження ним військової служби на території Чехо-Словаччини у період бойових дій, а також звернено увагу про находження в матеріалах його особової справи довідки Центрального архіву МО Російської Федерації якою підтверджується факт проходження позивачем військової служби на території Чехо-Словаччини. До заяви були подані відповідні документи, проте дані документи не містили будь-яких відомостей щодо участі заявника у бойових діях. Отже при прийнятті Комісією оскаржуваного рішення (протокол № 4 від 19.02.2014) було досліджено документи, довідка Центрального архіву МО РФ від 19.12.1995 року. Проте, вказані документи не містили доказів щодо безпосередньої участі заявника у бойових діях чи забезпеченні діяльності військ на території Чехословаччини, а тому позов є необгрунтованим, а отже у його задоволенні необхідно відмовити.

На підставі ст. 160 КАС України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови та оголошено про час виготовлення постанови у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши надані документи, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлені наступні обставини.

Так судом встановлено, що ОСОБА_3 у період з 06.11.1968 року по 19.06.1970 року проходив строкову військову службу у збройних Силах на посаді рядового та сержантського складу у військовому званні «рядовий», що підтверджується військовим квитком. З листопада 1968 року по 19.06.1970 рік позивач проходив військову службу у військової частині № 35186 на території ЧССР та залучався до виконання спеціальних завдань в зоні бойових дій у Чехо-Словаччині.

Згідно довідки Центрального архіву РФ приказом командира військової частини польової пошти № 35186 №299 від 06.11.1968 року рядовий ОСОБА_3 з 07.11.1968 зарахований до списків частини № 35186 та дислокований на територію ЧССР.

Згідно анкети-запиту Центрального архіву Міністерства оборони РФ від 05.09.1995 №626463, яка міститься в матеріалах справи, ОСОБА_3 у період з листопада 1968 року по 19.06.1970 рік проходив службу у військовій частині №35186 у військах ПВО зенітно-артилерійського полку.

Згідно Грамоти від 05.12.1968 року рядовий ОСОБА_3 нагороджений за відмінні успіхи у бойовій та політичній підготовці, зразкову дисципліну та бездоганну службу в рядах Озброєних Сил Союзу ССР.

22.01.2014 року позивач звернувся до комісії Запорізького обласного військового комісаріату з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій у Збройних Силах України. Однак, витягом з протоколу № 4 від 19.02.2014 року, Комісією прийнято рішення про відмову у визнанні його учасником бойових дій у зв’язку з відсутністю документів щодо підтвердження факту участі у бойових діях на території Чехо-Словаччини.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993, № 3551-ХІІ, (далі — Закон №3551-ХІІ) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Відповідно до п.2 ст. 6 Закону №3551-ХІІ учасниками бойових дій визнаються, зокрема, учасники бойових дій на території інших країн — військовослужбовці Радянської армії, військово-морського флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерств внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відряджені в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпечені бойової діяльності військ (флотів).

Кабінетом Міністрів України 08.02.1994 року прийнято Постанову № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі — Постанова № 63), згідно з якою затверджений Перелік держав і періодів бойових дій на їх території, в якому вказана Чехо-Словаччина, на території якої з 20 серпня 1968 року по 01 січня 1969 рік, мали місце бойові дії.

До матеріалів справи долучена довідка Центрального архіву Міністерства оборони РФ в якій зазначено що позивач у період з листопада 1968 року по 19.06.1970 рік проходив службу у військовій частині 35186.

Військовий квіток який міститься в матеріалах справи також свідчить про проходження військової служби позивачем у військовій частині №35186 на території Чехо-Словаччини, під час бойових дій в цій країні.

Таким чином, позивачем були надані всі необхідні можливі документи для встановлення факту участі в бойових діях та визнання його учасником бойових дій на території Чехо-Словачиини, а відповідачем будь — яких доказів встановлення відсутності спірного факту участі у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ на території Чехо-Словаччини не надано. Отже, суд вважає встановленим той факт, що згідно архівної довідки, позивач виконував завдання бойової служби в зоні бойових дій та був нагороджений грамотою. у державі, яка входить до Переліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, що свідчить про наявність підстав вважати його особою, яка брала участь у забезпеченні бойової діяльності військ

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджений факт проходження позивачем служби у військовій частині, яка знаходилась на територій Чехо-Словаччинисаме у період часу, який визначений у Постанові № 63. За таких обставин суд вважає, що відповідач неправомірно відмовив позивачу в наданні йому статусу учасника бойових дій, і діяв з порушенням положень Закону №3551-ХІІ та Постанови № 63, без з’ясування всіх обставин справи.

Наказом Міністра оборони України від 08.04.2009 року №158 затверджено Положення про комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій у Збройних Силах України, яке зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 травня 2009 року за №428/16444. (далі — Положення).

Відповідно до п. 1 цього Положення комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій у Збройних Силах України (далі — Комісії) створюються в Міністерстві оборони України, військовій частині А0515, військовому комісаріаті Автономної Республіки Крим, обласних та Київському міському військових комісаріатах.

Відповідно до п. 5 та п. 6 цього Положення у своїй діяльності Комісії керуються Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства оборони України та цим Положенням; на Комісії військового комісаріату Автономної Республіки Крим, обласних та Київського міського військових комісаріатів покладається вирішення питань про визначення учасників бойових дій відповідно до статті 6 Закону № 3551-ХІІ з числа осіб, звільнених зі Збройних Сил, колишніх партизанів та підпільників — за місцем їх реєстрації.

Вивчивши обставини справи, керуючись визначеним у ст. 8 КАС України принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, суд вважає позовні вимоги в цієї частині позивача такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про судові витрати суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Довідкою від 25.04.2014 року №10 А/П підтверджується сплата адвокату ОСОБА_1 позивачем гонорару у розмірі 1200 грн., та довідкою №4 А/П сплата адвокату гонорару у розмірі 600,00 грн. за договором за надання правової допомоги.

Згідно з ч. 1 ст.90 КАС України витрати, пов’язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони. Частиною третьої цієї статті встановлено, що граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом. Разом з цим, п. 2 Прикінцевих та перехідних положень КАС України встановлено, що ч. 3 ст. 90 цього Кодексу набирає чинності з моменту набрання чинності відповідним законом. До цього часу граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року №590, якщо компенсація відповідно до закону сплачується за рахунок держави, граничний розмір компенсації витрат в адміністративних справах, пов’язаних з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб’єктом владних повноважень, не перевищує суму, що обчислюється виходячи з того, що особі, яка надає правову допомогу, виплачується 5 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за повний робочий день.

До адміністративного позову позивач додав довідки, яким підтверджується здійснена позивачем оплата послуг з надання правової допомоги. Проте, позивач не надав

Квитанцій до прибуткового касового ордеру та повного документального обґрунтування понесених ним витрат на правову допомогу та враховуючи приписи ч. 1 ст. 94 КАС України, ці витрати є документально не підтвердженими та не підлягають присудженню на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 90, 94, 158-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії Запорізького обласного військового комісаріату з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій у Збройних силах України від 19.02.2014 про відмову ОСОБА_3 учасником бойових дій.

Зобов’язати Комісію Запорізького обласного військового комісаріату з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій у Збройних силах України прийняти рішення щодо визнання ОСОБА_3 учасником бойових дій.

Зобов’язати Комісію Запорізького обласного військового комісаріату з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій у Збройних силах України розглянути питання щодо видачі посвідчення учасника бойових дій та нагрудного знаку.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні — з дня отримання такої постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб’єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В. Батрак