Витребування майна з чужого незаконного володіння

Витребування майна з чужого незаконного володіння є віндикацією (від лат. Vindico – захищаю, заявляю претензію, вимагаю). Її застосовують коли у власника зберігається право власності, але він не може його здійснювати, оскільки річ вибула із його володіння і перебуває  у неправомірному (незаконному) володінні іншої особи. Тобто віндикаційний позов – це позов неволодіючого власника до незаконного володіючого невласника з метою відновлення порушеного володіння річчю шляхом вилучення її у натурі.

Норми цивільного законодавства про витребування майна з чужого незаконного володіння за своєю метою є такими, що спрямовані на вирішення спору між особами, які не перебувають між собою у договірних правовідносинах з приводу витребуваного майна.

Для вирішення такого позову істотне значення має добросовісність (недобросовісність) незаконного володільця, яка характеризує його суб’єктивне ставлення до обставин вибуття майна з володіння власника та правомірності його придбання.

При цьому, власною волею щодо вибуття майна власника може бути передання майна за договором ( у т.ч. за довіреністю) на право безоплатного користування, зберігання тощо іншим особам, які згодом здійснили відчуження такого  майна третім особам.

За таких умов майно не витребується на підставі ст. 388 ЦК України у добросовісного набувача, у якого за законом виникло право власності на це майно. Відтак на власникові лежить ризик необачливого вибору контрагента (особи), якому він довірив майно.

Відповідно до ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. Перелік підстав для витребування майна від добросовісного набувача, визначений ст. 388 ЦК України, є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (ч. 1 ст. 388 ЦК України).

За змістом частини п’ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне.

З огляду на викладені норми Цивільного кодексу України визнання набувача майна добросовісним набувачем можливе у разі звернення власника майна із позовом про витребування майна від добросовісного набувача.

Так, статтею 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Як роз’яснено в п. 25 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07 лютого 2014 року N 5, набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з’ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.

Таким чином, набувач визнається добросовісним, якщо він не знав і не повинен був знати про незаконність свого володіння. Тобто, якщо набувач знав про те, що продавець не має законних підстав для того щоб продати таке майно, це буде підставою для того щоб визнати такого набувача недобросовісним. Добросовісність набувача презумується, тобто незаконний набувач буде вважатися добросовісним доки не буде доведено протилежне.

Як роз’яснено в п. п. 8, 24 тієї ж Постанови Пленуму, відповідно до статей 330, 334 ЦК право власності на нерухоме майно, відчужене особою, яка не мала на це права, виникає у добросовісного набувача з моменту реєстрації права на таке майно, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу воно не може бути витребувано у нього.

Під час розгляду позову про витребування майна відповідач згідно зі статтею 388 ЦК має право заперечити проти позову про витребування майна з його володіння шляхом подання доказів відплатного придбання ним цього майна в особи, яка не мала права його відчужувати, про що він не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому разі пред’явлення зустрічного позову про визнання добросовісним набувачем не вимагається і, крім того, не є належним способом судового захисту (стаття 16 ЦК), оскільки добросовісність набуття — це не предмет позову, а одна з обставин, що має значення для справи та підлягає доказуванню за позовом про витребування майна.

Як роз’яснено в п. 25 Постанови Пленуму, до вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК) відносяться, зокрема, такі випадки, як вчинення правочину під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника власника з другою стороною, тобто у всіх випадках, коли майно вибуло з володіння поза волею власника (або законного володільця).

Відповідач може бути визнаний добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений при відсутності у продавця права на відчуження. Власник має право спростувати заперечення набувача про його добросовісність, довівши, що під час вчинення правочину набувач повинен був засумніватися у праві відчужувача на відчуження майна.

 

Адвокат ЛИТВИНЕЦЬ Ю.В. має позитивний досвід захисту клієнта (відповідача), який придбав автомобіль в особи, в якої після укладення договору купівлі-продажу авто, відпали правові підстави для його продажу. Така цивільна справа була розглянута у 2018 році Комінтернівським районним судом м. Харкова, а рішення цього суду було залишено в силі Харківським апеляційним судом (справа №641/5292/17).