ПриватБанк не имеет права на выселение жителей дома, который не приобретался на кредитные средства!

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

  05 квітня 2017 року Ленінський районний суд м.Запоріжжя у складі: головуючого судді Дубини Л.А., при секретарі Нестеренко Ю.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Запоріжжя цивільну справу за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, 3-тя особа ОСОБА_5 про виселення ,

        В С Т А Н О В И В :

 

Позивач звернувся до суду з позовом, який уточнив в ході судового розгляду,  про виселення відповідачів, вказавши, що Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 11.03.2008 р. уклали кредитний договір №ZPD0GI0000003996. Відповідно до п. 1.1. кредитного договору Банк зобов’язався надати відповідачу кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 181800 грн. строком до 11.03.2028 р., а відповідач зобов’язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

У забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором ПАТ КБ «ПриватБанк» і Відповідач 11.03.2008 р. уклали договір іпотеки №ZPD0GI0000003996. Згідно з п.1.1. договору іпотеки ОСОБА_6 надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок, загальною площею 57,80 кв.м., житловою площею 30,20 кв.м., який розташований за адресою: Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Талаліхіна, буд. 43. Майно належить ОСОБА_6  на праві власності на підставі Свідоцтва про право на спадщину. виданого Другою Запорізькою держнотконторою 17.11.2005 року , р.№1-3226.

Свої зобов’язання за кредитним договором ПАТ КБ «ПриватБанк» виконав у повному обсязі, надавши відповідачу кредит в розмірі, передбаченому умовами кредитного договору.

ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та 07.11.2013 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя суд прийняв рішення звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: житловий будинок, загальною площею 57,80 кв.м., житловою площею 30,20 кв.м., який розташований за адресою: Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Талаліхіна, буд. 43, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570).

Таким чином, відповідач та усі інші мешканці підлягають виселенню з вказаного жилого будинку.

Позивач просив суд виселити відповідачів з жилого будинку, загальною площею 57,80 кв.м., житловою площею 30,20 кв.м., який розташований за адресою: Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Талаліхіна, буд. 43 та стягнути на його користь понесені судові витрати.

     Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача Литвинець Ю.В. проти позову заперечував з тих підстав, що переданий  в іпотеку жилий будинок було придбано не за кредитні кошти, а тому відповідно до ст. 109 ЖК України при виселенні відповідачам має бути надано інше жиле приміщення.

Відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 у судове засідання не зявилися,  про час і місце судового розгляду повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, з заявою про розгляд справи  у їх відсутність до суду не зверталися.

       Відповідно до ст. 169 ЦПК України   суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3

     Третя особа — ОСОБА_5 у судове засідання не зявився, заперечень на позов не надав.

Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази, оцінивши їх у сукупності, суд дійшов    такого висновку.

Судом установлено, що Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 11.03.2008 р. уклали кредитний договір №ZPD0GI0000003996. Відповідно до п. 1.1. кредитного договору Банк зобов’язався надати відповідачу кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 181800 грн.строком до 11.03.2028 р., а відповідач зобов’язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

У забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором ПАТ КБ «ПриватБанк» і Відповідач 11.03.2008 р. уклали договір іпотеки №ZPD0GI0000003996. Згідно з п.1.1. договору іпотеки ОСОБА_6 надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок, загальною площею 57,80 кв.м., житловою площею 30,20 кв.м., який розташований за адресою: Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Талаліхіна, буд. 43. Майно належить ОСОБА_6  на праві власності на підставі Свідоцтва про право на спадщину. виданого Другою Запорізькою держнотконторою 17.11.2005 року , р.№1-3226.

Свої зобов’язання за кредитним договором ПАТ КБ «ПриватБанк» виконав у повному обсязі, надавши відповідачу кредит в розмірі, передбаченому умовами кредитного договору.

ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та 07.11.2013 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя суд прийняв рішення звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: житловий будинок, загальною площею 57,80 кв.м., житловою площею 30,20 кв.м., який розташований за адресою: Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Талаліхіна, буд. 43, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк».

Відповідно до ст. ст. 104910501054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

У ч. 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що реєстрація — це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 40 Закону звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов’язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Із системного аналізу положень ст. 40 Закону України «Про іпотеку» випливає, що всі мешканці зобов’язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги у тому разі, якщо іпотекодержатель прийняв рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. За таких обставин, якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Вимоги закону про направлення мешканцям письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення не стосується виселення мешканців на підставі рішення суду про зверненням стягнення на предмет іпотеки з одночасним виселенням мешканців, а стосується позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки.

Зважаючи на те, що звернення стягнення на передане в іпотеку житлове приміщення є підставою для виселення всіх її мешканців, відповідач добровільно звільнити житло відмовився, заборгованість по кредиту не погасив, тому він та інші  члени його родини на підставі ст.40 Закону України «Про іпотеку» підлягають виселенню в судовому порядку.

Відповідно до ч.4 ст.9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і порядку, передбачених законом.

     Нормою, яка визначає порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР, у частині першій якої передбачено підстави виселення.

Частина 3      ст. 109 ЖК Української РСР регулює порядок виселення громадян.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та ч.3 ст. 109 ЖК Української РСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов’язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити жилий будинок чи жиле приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють жилий будинок або жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ч.2 ст. 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Отже, ч.2 ст.109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

За правилами ст.40 Закону України «Про іпотеку» та ст.109 ЖК Української РСР особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому відповідно до положень частини другої статті 109 ЖК Української РСР постійне житло вказується в рішенні суду.

Під час виселення в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту та забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Згідно ч.1 ст.360-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висловлена Верховним Судом України, у постанові від 30.09.2015 р. у справі № 6-1892цс15, правова позиція свідчить, що відповідно до ч.2 ст. 109 ЖК України громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при звернені стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

У постанові від 11.11.2015 р. по справі № 6-1630цс15 ця правова позиція повністю повторюється. Зокрема, Верховний Суд України наголошує на необхідності надання особам, яких виселяють, іншого постійного жилого приміщення, яке має бути зазначено в рішенні суду. При цьому, Верховний посилається на інші свої постанови, зокрема від 18.03.2015 р., від 10.06.2015 р. та від 01.07.2015 р., в яких викладено аналогічну правову позицію.

У постанові від 18 березня 2015 року (справа № 6-39 цс15) Верховний Суд України виклав наступну правову позицію: за змістом статей 3940 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у звязку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло тільки у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

З огляду на наведене,   суд дійшов висновку, що оскільки переданий ОСОБА_6 у іпотеку житловий будинок, загальною площею 57,80 кв.м., житловою площею 30,20 кв.м., який розташований за адресою: Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Талаліхіна, буд. 43 був придбаний не за рахунок кредитних коштів, отриманих ОСОБА_1, то  мешканці з нього не можуть бути виселені без надання  іншого жилого приміщення, а тому  у задоволенні даного позову  необхідно  відмовити.

     Так само  не підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення судових витрат  відповідно до приписів ст. 88 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 10116088169212-214, ЦПК Українист. 109 ЖК УРСР, суд,

                                             В И Р І Ш И В :

В і д м о в и т и  у задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, 3-тя особа ОСОБА_5 про виселення.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області протягом 10 днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку  для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

 

 

 

Суддя:                                                                               Дубина Л. А.