Отменено незаконное решение суда, которым отца малолетнего ребенка лишили права видеться с ним!

По просьбе клиента, мною была подготовлена апелляционная жалоба на решение районного суда, которым клиенту было отказано определить порядок общения с ребенком. (В суде первой инстанции я интересы клиента не представлял).

Доводы апелляции:

Позивачами  заявлено вимоги про визначення порядку спілкування з моїм малолітнім сином -…шляхом визначення порядку побачень з ним  у певних місцях та певний час. Проте районний суд взагалі не навів в оскаржуваному рішенні такі позовні вимоги, не дав їм належної оцінки, що є порушенням вимог ст. 215 ЦПК України.

2. Даний спір, відповідно до положень ст. 19 СК України, ст.ст. 26, 45 ЦПК України  повинен вирішуватися судом з обов’язковою участю органів опіки та піклування, які повинні надати свій висновок на підставі обстеження умов життя дитини. Проте суд вирішив справу без участі представників таких органів у судовому засіданні (абз. 2 с. 2 рішення суду) та без їх висновків, належної оцінки їм в рішенні суду не надано.

3. Суд дійшов хибного висновку про відсутність порушеного права позивачів, необхідність обов’язкового попереднього (досудового) врегулювання спору моєю матір`ю (позивачкою) шляхом звернення до органу опіки та піклування.

Так, відповідно до положень ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. А, статтею  19 Конституції визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо суті спору.

Спілкування дитини і батьків є неодмінним елементом належного розвитку і виховання дитини. Таке спілкування слугує задоволенню життєво важливих потреб як дитини, так і дорослих членів сім’ї. Судовий порядок захисту прав батьків, що проживають окремо від дитини, є надійною гарантією здійснення права на спілкування. Ст. 153 СК містить загальне право на спілкування батьків і дитини, ст. ст. 157, 158, 159 СК присвячуються вирішенню питання участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї. Окреме проживання робить неможливим постійний щоденний контакт одного з батьків з дитиною. Бажаним є саме систематичне спілкування дитини з тим, з батьків, що проживає окремо, а не епізодичні, несподівані зустрічі. Це спілкування не може носити формальний характер, воно повинно приносити користь дитині, буди джерелом його повноцінного розвитку та виховання.

В задоволенні мого позову можливо відмовити тільки, якщо цього вимагають інтереси дитини. Така відмова потребує детального обґрунтування. Наприклад, якщо здійснення мною права на спілкування з дитиною негативно впливає на її фізичний, психічний та інтелектуальний розвиток. Проте такі обставини судом не встановлені, а справу вирішено формально; рішення суду є немотивованим, та таким, що суперечить інтересам дитини, і постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Розглядаючи справу районний суд не дав належної оцінки запереченням на позов відповідачки, з яких вбачається що Н визнає факт перешкоджання спілкуванню позивачів з дитиною (с. 2 заперечень). Так відповідачка зазначала: «  ….з метою залякування  мене (яким чином та які погрози?), та створення зайвих життєвих труднощів   вимагав неприйнятний для мене графік побачень з сином. За графіком який вимагав позивач, я розуміла, що він зустрічатися не буде. …Після встановлення графіку наважився один раз звернутися до мене з порханням зустрітися з дитиною».

З наведених заперечень вбачається, що між сторонами існує спір з приводу участі батька та бабусі у вихованні та спілкування з сином, а також те, що відповідачка при вирішенні питання стосовно спілкування дитини зі мною сприймає мої законні вимоги як такі, що «заважають їй жити». При вирішенні питання відносно моїх побачень з дитиною, моя колишня дружина поставила на перше місце зручність для себе графіку побачень, а не інтереси нашої дитини у спілкуванні зі мною; припустила невиконання мною батьківського обов’язку. При цьому відповідачка не вказала, у чому саме полягає неприйнятність запропонованого мною графіку.

Як до звернення до суду із вказаним позовом так і після цього відповідачка діяла у супереч інтересам дитини та порушує моє право на вільне спілкування з сином; надає суду неправдиву інформацію стосовно того, що я не звертався до неї з приводу побачень із сином.

Сам факт наявності заперечень відповідачки проти задоволення позову свідчить про її небажання надавати мені можливість бачитися з дитиною.

 

5. Також, судом не надано належної оцінки тому факту, що відповідачка приховувала від мене місце проживання сина, у зв’язку із чим мені довелося звертатися до Департаменту освіти і науки, молоді і спорту Запорізької міської ради з запитом щодо встановлення місця проживання сина.

Судом  не надано належної оцінки моїм спробам врегулювати відповідні питання з відповідачкою шляхом укладення договору про участь у вихованні та утриманні дитини, проект якого мною направлявся відповідачці.

 

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов’язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов’язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Статтею 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

 

РІШЕННЯ

 

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

 

 

7 червня 2017 року                                                                                                         місто Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого, суддіКухаря С.В.суддів:Полякова О.З. Крилової О.В.секретарБурима В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 27 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_7, треті особи: Михайлівська державна адміністрація Запорізької області, Районна адміністрація Запорізької міської ради по Олександрівському району про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною, -

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2016 року ОСОБА_5, ОСОБА_6 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_7, треті особи: Михайлівська державна адміністрація Запорізької області, Районна адміністрація Запорізької міської ради по Олександрівському району про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною.

В обґрунтування позову, позивач зазначав, що 27 серпня 2011 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 було укладено шлюб. Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 29 вересня 2015 року шлюб між ними було розірвано Від спільного шлюбу вони мають малолітнього сина — ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1.

ОСОБА_7, матір малолітнього сина ОСОБА_8 всіляко перешкоджає позивачам ОСОБА_5 та ОСОБА_6 — бабусі сина, бачитися із дитиною і обмежила їхнє спілкування та участь у вихованні дитини.

Згідно з розпорядженням голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Жовтневому району від 18 листопада 2015 року № 406 року, визначено час та місце побачень батька ОСОБА_5 з малолітнім сином ОСОБА_8 за місцем реєстрації батька ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_3. Однак на теперішній час ОСОБА_5 фактично проживає у м. Запоріжжі за адресою: АДРЕСА_1 та працює у Запорізькому моторвагонному ДЕПО. У зв’язку з чим, у нього з ОСОБА_7 виникають суперечності щодо побачень та участі у вихованні дитини. Позивач ОСОБА_5 та відповідач по справі ОСОБА_7 мешкають фактично у м. Запоріжжі.

Посилаючись на зазначені обставини, позивачі просили суд, усунути перешкоди щодо  участі  у вихованні  та вільному спілкуванні з дитиною.

Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 27 жовтня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_6 рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржене, а тому у відповідності до ч. 1 ст. 303 ЦПК України та роз’яснень п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» апеляційним судом не перевіряється.

Заслухавши пояснення, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступних підстав.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, яке ухвалено на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджені тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам.

Ухвалюючи рішення про відмову в усуненні перешкод у вихованні та спілкуванні з сином суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів того, що відповідачка створює йому перешкоди у спілкуванні з дитиною.

Судова колегія не погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

За ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.1991 року № 789-XII, ч. 7, 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно статті 141151 СК України, мати, батько мають рівні права та обов’язки, щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов’язків, щодо дитини; батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

Звернення позивача з вказаним позовом до суду та встановленні обставини у справі, свідчать про наявність спору між сторонами стосовно виховання їхньої спільної дитини та участі позивача у вихованні дитини, які вирішуються судом відповідно до ст. 159 СК України.

Відповідно до вимог ч. 4 — 5 ст. 19 Сімейного Кодексу  При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов’язковою є участь органу опіки та піклування.  Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв’язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

В матеріалах справи міститься висновок органу опіки та піклування Районна адміністрація Запорізької міської ради по Олександрівському району від 18 квітня 2017 року №0527/05-05/04, наданий колегії суддів (а.с. 121), відповідно якого був рекомендований порядок участі ОСОБА_5 у спілкуванні та вихованні сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, наступним чином: кожного вівторка та четверга з 16:00 години до 19:00 години в місцях громадського відпочинку, в дитячих культурно-розважальних закладах; а також першу та третю суботу кожного місяця з 11:00 години до 17:00 години за місцем фактичного проживання батька ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_2 або в місцях громадського відпочинку, в дитячих культурно-розважальних закладах; другу, четверту суботу 11:00 години до 17:00 години за місцем реєстрації батька ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_3.

Відповідно до ч. 2 ст. 159 СК України, в окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною в присутності іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров’я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Згідно з ч. 6 ст. 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

В судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що дитина досягла віку лише 5-ти років, постійно проживає з матір’ю, звикла до неї, побачення дитини з іншими особами в тому числі і з батьком у відсутність матері може спричинити негативний вплив на психічний розвиток малолітньої дитини у цьому віці.

За таких обставин, судова колегія вважає, що в інтересах дитини, враховуючи вік дитини необхідно обумовити побачення позивача з малолітньою дитиною в присутності матері (відповідачки), у випадку такої можливості у неї.

Таким чином, на підставі викладеного, судова колегія, частково погоджується з доводами апеляційної скарги та вважає, що рішення суду попередньої інстанції підлягає скасуванню, а позов частковому задоволенню шляхом встановлення наступного способу участі ОСОБА_5 у спілкуванні та вихованні сина, а саме: шляхом надання систематичних побачень з дитиною кожного вівторка та четверга з 16:00 години до 19:00 години а також другу та четверту суботу кожного місяця з 11:00 години до 17:00 години з дотриманням графіку роботи навчальних закладів, в яких дитина буде отримувати освіту, на території, за домовленістю сторін, будь-яких дитячих культурно-розважальних комплексів, а також місцях масового відпочинку: парках, скверах, пляжах, спортивно-ігрових майданчиках, місцях громадського харчування: їдальні, кафе, ресторани, що знаходяться на території м. Запоріжжя, а також в інший час в зазначених місцях — за наявності домовленості сторін, всі побачення у присутності матері — ОСОБА_7.

При цьому, колегія зазначає, що якщо мати не має можливості, або не заперечує такі побачення можуть відбуватись у зазначений час за її відсутності.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 307309316319 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 27 жовтня 2016 року у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_5 задовольнити частково.

Усунути перешкоди ОСОБА_5 у спілкуванні та вихованні сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, встановивши спосіб участі ОСОБА_5 у спілкуванні та вихованні сина шляхом надання систематичних побачень з дитиною кожного вівторка та четверга з 16:00 години до 19:00 години а також першу та третю суботу кожного місяця з 11:00 години до 17:00 години з дотриманням графіку роботи навчальних закладів, в яких дитина буде отримувати освіту, на території, за домовленістю сторін, будь-яких дитячих культурно-розважальних комплексів, а також місцях масового відпочинку: парках, скверах, пляжах, спортивно-ігрових майданчиках, місцях громадського харчування: їдальні, кафе, ресторани, що знаходяться на території м. Запоріжжя, а також в інший час в зазначених місцях — за наявності домовленості сторін, всі побачення у присутності матері — ОСОБА_7,

В решті позову ОСОБА_5 — відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

 

Головуючий:

 

Судді: